Блог по ревматологии
Новое и актуальное в лечении заболеваний соединительной ткани и опорно-двигательного аппарата
85efcd753f9f20f4d5136a49746b4042_1

ВСТУП

У структурі поширеності хвороб кістково-м’язової системи в популяції України значну питому вагу мають артрози — 33,5 %. [3]. Соціальна значимість патології зумовлена, з одного боку, досить істотною поширеністю серед населення, і в першу чергу працездатного, особливо в сільській місцевості, а з іншого — тривалою втратою працездатності: інвалідизація працездатного населення посідає одне з провідних місць [3]. Остеоартроз (ОА) — гетерогенна група захворювань різної етіології зі схожими біологічними, морфологічними, клінічними проявами та наслідками, в основі яких лежить ураження всіх компонентів суглоба, у першу чергу субхондральної кістки, синовіальної оболонки, зв’язок, капсули, м’язів, що оточують суглоб [2]. Продовжується вивчення механізмів патогенезу цього захворювання, досі залишаються відкритими питання щодо ефективного лікування  ОА та запобігання його прогресуванню. Таке лікування має бути не лише ефективним і безпечним, але й впливати на перебіг хвороби, темпи її прогресування, що повинно базуватись на даних доказової медицини.
Серед препаратів, що застосовуються в лікуванні ОА, можна виділити такі групи: симптомомодифікуючі препарати, до яких відносяться анальгетики та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), і структуромодифікуючі препарати, що здатні впливати на хрящову тканину. Ці препарати також відомі як SYSADOA (symptomatic slow acting drugs for osteoarthritis). До цієї групи належить препарат Піаскледин (екстракт неомилюваних сполук авокадо і сої — ЕНСАС), розроблений компанією Laboratories Expanscience, Франція, який з’явився на фармацевтичному ринку України у вересні 2014 року. На сьогодні препарат Піаскледин є найбільш часто застосовуваним у Франції та широко призначається в багатьох країнах Європи не тільки через доведену ефективність щодо симптомів остеоартрозу, а й завдяки здатності сповільнювати деградацію хрящової тканини й прогресування даного захворювання. Крім того, цей лікарський засіб має високу безпечність і в нього відсутні побічні дії навіть при тривалому застосуванні. Піаскледин внесений в міжнародні рекомендації з лікування остеоартрозу (OARSI, 2010) та європейські рекомендації з лікування остеоартрозу колінних, кульшових суглобів та суглобів кисті (EULAR 2003, 2005, 2007). Розробка даного препарату розпочалася ще в 50-х роках ХХ ст. професором Henri Thiers, який довів позитивну роль олій в медицині. Піаскледин — це лікарський засіб, до складу якого входить комплекс неомилюваних фітостеролів з олій авокадо та сої у співвідношенні 1 : 2, що отримуються шляхом гідролізу з їх екстрактів. Піаскледин має анаболічний вплив на обмін хрящової тканини, стимулює синтез протеогліканів і колагену, у той самий час впливає на катаболічний процес — інгібує простагландин E2, –ІЛ-6, ІЛ-8, синтез металопротеїназ. У літературі існує досить значна кількість даних, отриманих у клінічних дослідженнях цього препарату. Так, робота М. Lequesne і співавт. за участю 163 хворих із коксартрозом, які протягом двох років отримували Піаскледин в дозі 300 мг на день, порівняно з плацебо продемонструвала структуромодифікуючий ефект Піаскледину, який оцінювали за динамікою ширини суглобової щілини кульшових суглобів. Виявилось, що в пацієнтів із початковим значущим звуженням суглобової щілини (< 2,45 мм) прийом Піаскледину значно сповільнював процес деструкції хряща (рис. 1).
Зменшення ширини суглобової щілини в групі хворих, що отримували Піаскледин, у середньому становило 0,24 мм, у той час як у пацієнтів, які приймали плацебо, — 0,47 мм (р < 0,05).
У дослідженні K. Pavelka і співавт. порівнювали ефективність Піаскледину (300 мг на добу) та хондроїтину (400 мг три рази на добу) у лікуванні гонартрозу. У групу входили 360 пацієнтів, тривалість активної терапії становила 6 міс., тривалість спостереження після лікування — 2 міс. У результаті лікування індекс вираженості ОА університетів Західного Онтаріо і МакМастера (Western Ontario and McMaster Universities osteoarthritis index — WOMAC) знизився майже на 50 % і був тотожним в обох групах. Більшість хворих (понад 80 %) оцінювали ефективність терапії як «дуже добру» в обох групах, проте необхідно зазначити, що пацієнти визнали більш зручним прийом Піаскледину, тобто один раз на добу.
У метааналізі 4 рандомізованих плацебо-конт–рольованих досліджень, що включили 664 пацієнти з ОА кульшових чи колінних суглобів і тривали 6 міс., показана висока вірогідна ефективність 300 мг ЕНСАС (Christensen R.М. і співавт., 2008). Автори метааналізу дійшли висновку щодо доцільності призначення –ЕНСАС пацієнтам з ОА. Також спеціалісти зазначили, що більш ефективним виявився препарат для лікування ОА колінних суглобів.
У дослідженні ERADIAS (Maheu E. і співавт., 2013), яке тривало 3 роки, брали учать 345 пацієнтів з ОА кульшових суглобів. У результаті перевага Піаскледину 300 щодо зменшення суглобової щілини доведена не була, проте ризик прогресування ОА виявився меншим на 20 % в групі Піаскледину порівняно з плацебо.
Мета проведеного дослідження — оцінити ефективність і безпечність препарату Піаскледин у лікуванні хворих з остеоартрозом колінних суглобів.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Під спостереженням перебувало 20 пацієнтів з ОА колінних суглобів ІІ–ІІІ рентгенологічної стадії, які отримували лікування в І ревматологічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва.
У всіх пацієнтів ретельно збирали анамнез, скарги, визначили тривалість та характер больових відчуттів у колінних суглобах, наявність порушень нічного відпочинку, викликаних болем та дискомфортом, труднощів у пересуванні та самообслуговуванні. Оцінювали наявність супутніх захворювань та прийом медикаментів, зокрема НПЗП. До початку лікування всім хворим було проведено рентгенологічне обстеження, що дало змогу підтвердити клінічний діагноз та визначити рентгенологічну стадію захворювання.
Критеріями включення пацієнтів у дослідження були встановлений діагноз первинного ОА І–ІІІ рентгенологічної стадії за Kellgren-Lawrence, вік пацієнтів 40–70 років, наявність больового синдрому в суглобах (індекс Лекена — понад 5, інтенсивність болю за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) не менше ніж 40 мм), що вимагає прийому НПЗП протягом останнього місяця, та відсутність прийому будь-яких препаратів із хондропротекторною активністю останні 3 місяці, а також підписана хворим інформована згода на участь у дослідженні. У дослідження не включали хворих, які мали вторинний ОА, загострення виразкової хвороби шлунка чи дванадцятипалої кишки, тяжку соматичну патологію (онкологічні захворювання, легеневу, гепатоцелюлярну або ниркову недостатність, тяжкі форми ІХС) чи будь-яке інше захворювання, яке, на думку дослідника, унеможливлює участь пацієнта в дослідженні, а також індивідуальну непереносимість препарату.
Дизайн дослідження включав огляд хворих та анкетування на початку лікування, через 1, 3 та 5 міс. прийому Піаскледину. Піаскледин призначали по 1 капсулі 300 мг один раз на добу протягом 5 міс.
Вираженість та динаміку больового синдрому оцінювали за допомогою візуально-аналогової шкали у спокої та під час руху, анкети WOMAC з оцінкою сумарного індексу та показників болю (питання 1–5), скутості (питання 6, 7) й функціональної активності (питання 8–24), а також альгофункціонального індексу Лекена. Крім того, визначали тривалість ранкової скутості в колінних суглобах та її інтенсивність за ВАШ. Протягом участі в дослідженні пацієнти заповнювали щоденник прийому НПЗП та Піаскледину, на підставі записів якого оцінювали потребу в аналгетичних препаратах і комплайєнс. Загальну ефективність препарату також визначали на підставі оцінки лікаря та суб’єктивної оцінки хворого щодо змін самопочуття (за бальною системою: 0 — відсутність ефекту, 1 — покращання, 2 — значне покращання, –1 — погіршення). Оцінювали загальну переносимість препарату (1 — задовільна, 2 — добра, 0 — незадовільна), наявність і вираженість побічних ефектів та їх можливий зв’язок з прийомом Піаскледину. Статистичну обробку даних проводили за допомогою методів описової статистики, t-критерію Стьюдента для зв’язаних змінних, використовували пакети програм Statistica 6.0. Результати наведені у вигляді М ± SD, різницю вважали вірогідною при р < 0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У дослідження включили 20 жінок (середній вік 58,90 ± 7,36 року, зріст 164,60 ± 5,26 см, вага 80,40 ± 12,94 кг, ІМТ 29,8 ± 1,4). Загальний початковий рівень болю в колінних суглобах у стані спокою за ВАШ становив 62,60 ± 14,06 мм, при русі — 77,70 ± 11,65 мм. Відмітили вірогідне зниження інтенсивності больового синдрому як у стані спокою, так і при русі через 1, 3 та 5 міс. лікування (табл. 1).
При оцінці інтенсивності ранкової скутості відмітили тенденцію до її зниження на 3-му місяці прийому препарату (р < 0,1) та віргідне зменшення через 5 міс. лікування. Крім того, протягом дослідження реєстрували вірогідне зменшення тривалості ранкової скутості через 5 міс. прийому Піаскледину (табл. 2).
На початку лікування середній бал за альгофункціональним індексом Лекена становив 15,50 ± 2,86 із максимально 24 балів. Відзначили зниження показника через 1 міс. лікування (14,40 ± 2,39, хоча й невірогідне) та тенденцію до зменшення індексу через 3 міс. (13,80 ± 2,41; р = 0,06) та 5 міс. (14,10 ± 2,91; р = 0,08).
Зменшення больового синдрому, скутості, покращання функціональної активності пацієнтів виявили при аналізі анкети WOMAC. Так, сумарний індекс питальника мав тенденцію до зниження вже через 1 міс. прийому Піаскледину (1259,7 ± 316,7 проти 1081,1 ± 331,2; p = 0,08). Вірогідне зниження показника отримали на 3-му місяці (1028,7 ± 381,7; р < 0,05) та 5-му місяці (1031,4 ± 336,9; р < 0,05) лікування. При аналізі динаміки показників субшкал даної анкети спостерігали більш виражене та вірогідне зменшення больового синдрому та скутості в колінних суглобах на 3-му та 5-му місяці лікування, а також тенденцію до покращання функціональної активності (рис. 2).
Важливим критерієм ефективності Піаскледину стала суб’єктивна оцінка хворим свого стану протягом дослідження. Так, за суб’єктивною оцінкою загальної ефективності лікування через 1 міс. один пацієнт (5 %) відмітив значне покращання, 9 хворих (45 %) визнали покращання самопочуття під впливом терапії, 10 пацієнтів (50 %) відмітили відсутність ефекту. А вже через 5 міс. лікування значне покращання відзначили три хворі (15,8 %), покращання — 14 пацієнтів (73,7 %), без ефекту — 2 пацієнти (10,5 %). Жоден хворий не оцінив свій стан протягом участі у дослідженні як «погіршення». За оцінкою лікаря, після закінчення курсу лікування 4 пацієнти (21,1 %) мали значне покращання, 14 хворих (73,7 %) — покращання самопочуття та одна хвора (5,3 %) — без ефекту (рис. 3).
Важливим є факт, що лікування Піаскледином знижувало потребу в прийомі НПЗП. Так, на момент включення в дослідження всі пацієнти приймали НПЗП з метою зменшення болю в колінних суглобах. Після завершення курсу лікування (через 5 міс.) повністю припинили прийом НПЗП 9 хворих (47,4 %), 8 пацієнтів (42,1 %) зменшили добову дозу НПЗП більше ніж наполовину і тільки двоє учасників дослідження продовжували прийом НПЗП у початковій дозі.
Необхідно зауважити, що одна пацієнтка не завершила повний курс лікування у зв’язку з появою дискомфорту в епігастральній ділянці. Даний побічний ефект був розцінений як легкий, не пов’язаний з прийомом препарату та не потребував його відміни чи додаткового лікування. Проте пацієнтка відмовилась від участі в дослідженні та була виключена за власним бажанням. Інших побічних ефектів або ускладнень, пов’язаних із прийомом Піаскледину, зафіксовано не було. Дев’ятнадцять пацієнтів з ОА колінних суглобів завершили повний курс лікування зі зменшенням больового синдрому, скутості та покращанням загального стану. Окрім суттєвого зниження інтенсивності болю в спокої та при русі, хворі також наголошували на зменшенні набряку в ділянці колінних суглобів, болю вночі, а отже, відзначалося покращання нічного відпочинку, нормалізація сну. Загалом спостерігали високий комплайєнс пацієнтів та погодженість із лікуванням, що обумовлене, на нашу думку, режимом прийому препарату (1 раз на добу) та натуральними складовими Піаскледину.
Аналізуючи результати проведеного дослідження та дані світової літератури, можемо зробити висновок, що Піаскледин — препарат з особливим механізмом дії та вираженою клінічною ефективністю. З одного боку — позитивний вплив на функціональну активність пацієнтів (спроможність хворого пересуватися, виконання певних дій, самообслуговування), зменшення інтенсивності та тривалості скутості в суглобах, що починали відмічати через 3–5 міс. лікування, обумовлене структуромодифікуючим ефектом Піаскледину. З іншого — вплив на больовий синдром, його вірогідне зниження вже навіть через 1 міс. терапії свідчить про наявний протизапальний ефект препарату, який розцінюємо як симптомомодифікуючий. Також клінічним досягненням Піаскледину є зменшення потреби в НПЗП — препаратах, з якими асоційована ціла низка ускладнень, особливо у хворих старших вікових груп з наявною коморбідністю. Отже, препарат Піаскледин є безпечним та ефективним засобом у лікуванні ОА колінних суглобів, що сприяє зменшенню вираженості больового синдрому та покращанню функціональної активності, що дає можливість значно поліпшити якість життя пацієнтів.

Авторы: Івашківський О.І. — Олександрівська клінічна лікарня м. Києва; Карасевська Т.А., Джус М.Б. — Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ; Потьомка Р.А., Кулик М.С. — Олександрівська клінічна лікарня м. Києва

 

Мирослава Кулик

Врач-терапевт, ревматолог

Facebook 

Добавить комментарий